У перекладі на: | |
---|---|
Англійську: | англ. abhidharma |
Палі: | abhidhamma |
Санскрит: | अभिधर्म abhidharmā |
Китайську: | 阿毗達磨 阿毗达磨 āpídámó |
Японську: | 阿毘達磨 abidatsuma |
В'єтнамську: | A-tì-đạt-ma |
Тибетську: | ཆོས་མངོན་པ chos mngon pa |
Корейську: | 아비달마 |
Портал Буддизм |
Абгідгарма (санскр. अभिधर्म, abhidharma IAST, букв. «Верховний закон»);Абгідгамма (палі), кит. 阿 毘 曇/阿 毘 达磨) — буддійське вчення, яке систематично та абстрактно описує світоустрій і явища природи, буддійська метафізика (так традиційно перекладається назва вчення);Абгідгарму можна вважати буддійською світоглядною філософією та психологією. До Абгідгарми належить певна категорія буддійських джерел, що беруть початок від Абгідгамми-пітаки — частини Трипітаки — буддійського канону. В Абгідгармі більш фундаментально та методично викладаються ті знання, які епізодично викладені в оповідній традиції сутр.
В Індії в період від III століття до н. е. до V століття н. е. виникло кілька незалежних традицій Абгідгарми . У VII столітті китайський паломник Сюаньцзан збирав джерела по Абгідгармі з семи різних традицій. Дотепер збереглися канонічні джерела лише сарвастівади та тхеравади, в кожній традиції по сім книг.
Абгідгамма-пітака традиції тхеравади збереглася мовою палі, а сарасватівадська Абгідгарма збереглася китайською, її оригінальний текст на санскриті загубився. Деякі інші тексти Абгідгарми збереглися в китайському буддійському каноні без вказівки джерела.
Традиція вважає, що Абгідгарма не була пізньою добавкою, а з'явилася з вихідного вчення Будди, причому Будда передав своє вчення в короткий період неспання при виході з медитації, а також навчав її небесних істот, подорожуючи по вищих реальностях. Зміст розмов у «небесних світах» він переказав ченцеві Шаріпутрі, який передав його далі учням.
Абгідгамма-пітака — третій кошик канону трипітаки тхеравади. В Абгідгарму входять сім розділів:
Дані тексти складалися в період від 400 до н. е. до 250 до н. е., найраніший текст — Дгамма Сангані, найпізніший — Катхаваттху. Додатково писалися ще після-канонічні книги, щоб краще прояснити зміст, найвідоміші з них Вішуддгімагга (Буддгагоша, книга не належить до абгідгаммічної літератури) та Абгідгаммаватара (Буддгадата). Подальшого розвитку тхеравадична Абгідгамма набула в середньовічній Бірмі.
На заході твори Абгідгамми перекладали в останню чергу. Через це важливі аспекти буддійської філософії випадали з розгляду дослідників до другої половини XX століття. Проте вивчення Абгідгамми дозволило значно поліпшити розуміння буддизму. У Росії фахівцем з тхеравадичної Абгідгамми є буддолог Андрій Парібок.
В традиції тхеравади різні країни приділяють різну увагу Абгідгаммі.
Абгідгарма в Сарвастіваді складається також з семи текстів. Порівняння показує, що навряд чи вони мали спільне з традицією тхеравадичної Абгідгарми джерело. Катха Ваттху та Пуггала Паннатті не мають аналогів в Сарвастіваді.
Тексти наявні в абгідгармі традиції сарвастівади:
Підсумок сарвастівадичної абгідгармічної традиції — Магавібгаша (Велике тлумачення) — монументальний коментар до Джнянапрастхани, створений у першій половині II століття під час третього собору сарвастівадинів під егідою царя Канішки.
Добре відомий твір Васубандгу Абгідгармакоша (енциклопедія Абгідгарми), в якому абгідгармічна традиція Магавібгаші зводиться воєдино та детально пояснюється. Цей твір активно вивчають і використовують школи махаяни, як в Тибеті так і на Далекому Сході.
На Далекому Сході Сарвастівада представлена китайською школою цзюйше-цзун та відповідною японською школою Куся-сю, зосередженими на вивченні Абгідгармакоші, перекладеної на китайську Сюаньцзаном.