Белзьке воєводство

	Белзьке воєводство
	Герб
Дата створення / заснування	1462
Текст девізу	In recto dirigitur
Країна	Корона Королівства Польського
Столиця	Белз
Адміністративна одиниця	Малопольська провінція
Адміністративно-територіально поділяється на	Буський повіт, Белзький повітd, Грабовецький повітd, Городельський повітd, Любачівський повіт[d]
Спільний кордон із	Руське воєводство, Люблінське воєводство (1474—1795), Волинське воєводство
Замінений на	Королівство Галичини та Володимирії
На заміну	Белзьке князівство
Час/дата припинення існування	1793
	Белзьке воєводство у Вікісховищі

Координати: 50°22′48″ пн. ш. 24°00′40″ сх. д. / 50.38010000002777389° пн. ш. 24.01130000002777720° сх. д.

Бе́лзьке воєво́дство (лат. Palatinatus Belzensis, пол. Województwo bełskie) — адміністративно-територіальна одиниця Королівства Польського та Корони Польської в Речі Посполитій в 1462–1793 роках. Створене на основі земель Белзького князівства. Входило до складу Малопольської провінції. Належало до регіону Червона Русь. Розташовувалося в південно-західній частині Речі Посполитої, на заході Русі. Головне місто — Белз. Очолювалося белзькими воєводами. Сеймик воєводства збирався у Белзі. Мало представництво із 2 сенаторів у Сенаті Речі Посполитої. Складалося з 4 повітів. Станом на 1793 рік площа воєводства становила &&&&&&&&&&&09000.&&&&009000 км². Ліквідоване 1795 року під час третього поділу Речі Посполитої. Територія воєводства увійшла до складу Королівства Галичини і Волині Австрійської монархії.

Положення

Воєводство обіймало регіон Середнього Побужжя (територія басейну Західного Бугу). Площа воєводства становила близько 8900 км², що робило Белзьке воєводство найменшим за площею на українських землях, які опинилися у складі Польського королівства. Площа воєводства становила 166,49 польських квадратних миль (1 польська миля — 7146 м).

Історія

Белзьке воєводство створене 1462 року з Белзької землі, коли територію колишнього Белзького князівства було включено до Корони Польської.

Воєводство було високорозвинутим регіоном, з XVII столітті у ньому розпочалося товарне виробництво зерна, що спричинило посилення визиску селянства, встановлення чотириденної панщини і загострення соціальних суперечностей. Велике значення для еконого розвитку регіону мала судноплавна річка Західний Буг, яка була важливою торгівельною артерією. У XVI—XVII століттях Белзьке воєводство спустошували періодичні турецько-татарські напади, проте від них воно страждало менше, ніж інші українські землі.

У жовтні — на початку грудня 1648 року, під час повстання під проводом Богдана Хмельницького, Белзьке воєводство зайняло козацьке військо (окрім самого міста Белза і кляштора бернардинців у Сокалі). На чолі з Данилом Виговським козаки вдруге були у Белзщині в жовтні — листопаді 1655 року.

Після першого поділу Речі Посполитої 1772 року більша частина Белзького воєводства відійшла до Габсбурзької Австрії, у складі Польщі залишилася невелика територія із містом Дубенка та прилеглими селами, яка й надалі називалася Белзьким воєводством. Остаточно воєводство ліквідовано 1793 року.

Адміністративний устрій

Воєводство складалося початково з 4 повітів:

У XVIII столітті виділений з Белзького ще п'ятий, Любачівський повіт.

Міста (1578 р.)

Белз — 420 будинків, 2100 жителів
Августув — 63 будинки, 315 жителів
Угнів — 49 будинків, 245 жителів
Потелич — 133 будинки, 665 жителів
Любачів — 42 будинки, 210 жителів
Рахані — 28 будинків, 140 жителів
Лащів — 11 будинків, 55 жителів
Тишівці — 84 будинки, 420 жителів
Варяж — 11 будинків, 55 жителів
Угринів — 14 будинків, 70 жителів
Сокаль — 112 будинків, 560 жителів
Стоянів — 56 будинків, 280 жителів
Добротвір — 21 будинок, 105 жителів.

Уряди

На чолі воєводства стояв белзький воєвода.

Населення

Белзьке воєводство посідало передостаннє місце за чисельністю населення. У воєводстві переважали малі міста. На 1578 р. налічувалось 46032 сільського і 10085 міського населення.

Налічувалось 19 латинських парафій і 178 православних. Були 23 фільварки, 173 млини і 187 корчм.

Примітки

↑ Pawiński, Adolf. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym . — Warszawa: Gebethner i Wolff, 1883. — T. 1: Wielkopolska. — s. 50.
↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к ^л ^м ^н ^п ^р Книш Я. Б. Белзьке воєводство // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
↑ Однороженко О. Українська (руська) еліта доби Середньовіччя і раннього модерну: структура та влада. — К. : Темпора, 2011. — С. 98.
↑ Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym, t. VII, część ІІ-ga, Ziemie Ruskie – Ruś Czerwona opisana przez Aleksander Jabłonowskiego (Źródła dziejowe tom XVIII część II-ga), Варшава, 1903, ст. 210.

Джерела

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Белзьке воєводство

Книш Я. Б. Белзьке воєводство // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
Коструба Т. Белз і Белзька земля від найдавніших часів до 1772 р. — Нью-Йорк-Торонто, 1989.
Gloger Z. Województwo Bełskie // Geografia historyczna ziem dawnej Polski. — Kraków, 1903.
Bełzkie Województwo // Herbarz polski Kaspra Niesieckiego S.J. — T. I. — S. 189—192.
Janeczek A. Osadnictwo pogranicza polsko-ruskiego. Województwo Belskie od schyłku XIV do początku XVII w. — Warszawa, 1993.

[1] Pawiński, Adolf. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym . — Warszawa: Gebethner i Wolff, 1883. — T. 1: Wielkopolska. — s. 50.

[ЕІУ-2] а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к ^л ^м ^н ^п ^р Книш Я. Б. Белзьке воєводство // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.

[Однороженко-3] Однороженко О. Українська (руська) еліта доби Середньовіччя і раннього модерну: структура та влада. — К. : Темпора, 2011. — С. 98.

[4] Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym, t. VII, część ІІ-ga, Ziemie Ruskie – Ruś Czerwona opisana przez Aleksander Jabłonowskiego (Źródła dziejowe tom XVIII część II-ga), Варшава, 1903, ст. 210.