Битва в затоці Лейте | |||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|
Координати: 10°22′12″ пн. ш. 125°21′18″ сх. д. / 10.37000000002777611° пн. ш. 125.35500000002778620° сх. д. | |||||||
| |||||||
Сторони | |||||||
США Австралія |
Японська імперія | ||||||
Командувачі | |||||||
Вільям Холсі (3-й флот) Томас Кессін Кінкейд (7-й флот) Кліфтон Спраг Джессі Олдендорф Джон Колінз |
Такео Куріта Сьодзі Нісімура † Кійохіде Сіма Дзісабуро Одзава Юкіо Секі † | ||||||
Військові сили | |||||||
Близько 300 кораблів | Близько 67 кораблів | ||||||
Втрати | |||||||
~2,800 вбитих; 1 легкий авіаносець, 2 ескортних авіаносця, 2 есмінця, 1 сторожовий корабель 200+ літаків |
~12,500 вбитими; 1 транспортник, 3 легких авіаносця 3 лінкори, 10 крейсерів, 11 есмінців ~300 літаків |
|
Битва в затоці Лейте — наймасштабніший морський бій в історії. Відбувся в морях, що оточують філіппінський острів Лейте з 23 по 26 жовтня 1944 року між союзним американсько-австралійським флотом і японським імператорським флотом. Японці намагалися вигнати або знищити сили союзників, розташовані біля Лейте, вперше використовуючи тактику камікадзе. Проте в результаті флот союзників здобув важливу перемогу, потопивши, серед іншого, один з двох найбільших лінкорів світу «Мусасі» і пошкодивши другий — «Ямато». Після цієї битви Об'єднаний флот Японії не здійснював масштабних операцій.
Битва складалася з чотирьох окремих епізодів: битви на морі Сібуян, битви у протоці Сурігао, битви біля мису Енгано і битви біля острова Самар, а також інших бойових сутичок.
Для відбиття американського вторгнення на Філіппіни японське командування розробило план «Се-1» (яп. 捷 1 号 作 戦 Се: Ітіго: сакусен, «се» - «перемога»). Оскільки велика частина японської авіації була втрачена під час битви біля Маріанських островів, план полягав в масованому використанні флоту. Флот повинен був діяти трьома групами, загальне керівництво здійснював адмірал Соему Тойода зі штабу в Японії:
План «Се-1» не мав навіть тіні шансу на успіх з урахуванням сил противника. Навіть якби Куріта прорвався в затоку Лейте, там не було такої кількості транспортів, потоплення якої виправдало б втрати. Він міг посіяти деяку метушню на плацдармі і серед допоміжних суден, але ціна була аж надто висока. А після підходу однієї або декількох авіаносних груп Хелсі японські кораблі виявилися б у пастці.
Японське командування усвідомлювало, що ризикує втратити весь флот в майбутньому бою. Однак Філіппіни треба було утримати за всяку ціну. Після війни адмірал Тойода пояснював свої розрахунки так:
«Якби сталося найгірше, ми могли б втратити весь флот, але я вважав, що треба піти на ризик... В разі невдачі в Філіппінській операції морські комунікації з півднем були б повністю відрізані і флот, повернувшись в японські води, не зміг би отримувати необхідного палива, а залишившись в південних водах, не зміг би отримувати боєприпаси і озброєння. Не було ніякого сенсу рятувати флот за рахунок втрати Філіппін».
Американське командування розробило план вторгнення на Філіппіни — операцію «Кінг-2». Операція почалася раніше, ніж японці встигли підготуватися до реалізації плану «Се-1».
Американський флот складався з двох оперативних з'єднань під загальним командуванням адмірала Хелсі:
Японський флот втратив в битві: 4 авіаносці («Дзуйкаку», «Дзуйхо», «Тітосе», «Район Тійода»); 3 лінкори («Мусасі», «Ямасиро», «Фусо»); 8 крейсерів (в їх числі: «Атаго», «Мая», «Тёкай», «Тікума», «Судзуя», «Могами»); 12 есмінців (в їх числі: «Ямагумо», «Мітіс», «Вакаба», «Асагумо», «Новакі», «Фудзіно», «Акіцукі», «Хацудзукі»). Ще кілька есмінців було втрачено в наступні дні по шляху в порт.
Втрати американців були значно менші: 1 легкий авіаносець (USS Princeton (CVL-23)), 2 ескортні авіаносці (USS St. Lo (CVE-63), USS Gambier Bay (CVE-73)), 3 есмінці і корабель супроводу.
В ході бою американський флот допустив ряд помилок: неправильно оцінив чисельність «Південного з'єднання», неправильно оцінив втрати флоту Куріти в бою в морі Сібуян, і залишив без прикриття протоку Сан-Бернардіно, проте якісна і кількісна перевага була така, що ці помилки істотного впливу на хід бою не мали. У свою чергу і японське командування допустило ряд помилок (наприклад, неузгодженість дій загонів Сіми і Нісімури і відступ Куріти з моря Самар).
Бій показав, що без прикриття з повітря флот не має можливості здійснювати бойові дії. Після битви Японія більше не планувала великих операцій на морі.
США зуміли захопити плацдарм на Філіппінах і почати наступ вглиб архіпелагу, їх авіація повністю відрізала Японію від джерел нафти на Суматрі і Борнео.
Під час битви були здійснені перші вильоти льотчиків-камікадзе, які в цій операції виявилися ефективними.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Battle of Leyte Gulf |
Це незавершена стаття про Другу світову війну. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |