Надія Мурад | |
---|---|
курд. نادیە موراد | |
Народилася |
10 березня 1994 (30 років) Кочаd, Округ Синджарd, Найнава, Республіка Ірак<span_class="wef_low_priority_links"></span><div_style="display:none"></div>-1"> |
Країна | Ірак |
Національність | Єзидка |
Діяльність | Правозахисник |
Галузь | права людини |
Знання мов | арабська і англійська |
Роки активності | 2014 — тепер. час |
Magnum opus | Остання дівчина<span_class="wef_low_priority_links"></span><div_style="display:none"></div>-6"> |
Посада | посол доброї воліd |
Конфесія | єзидизм |
Нагороди | |
Премії |
Премія Вацлава Гавела Премія Андрія Сахарова Нобелівська премія миру (2018) |
Сайт | nadiasinitiative.org |
|
Надія Мурад Басі Таха (курд. نادیە موراد, араб. نادية مراد, нар. 1993, Коча, Ірак) — іракська правозахисниця єзидського походження, Посол доброї волі управління ООН з наркотиків і злочинності, лауреат премії Вацлава Гавела з прав людини, премії Андрія Сахарова за свободу думки спільно з Ламією Аджи Башар, лауреат Нобелівської премії миру 2018 року разом з конголезьким лікарем Денісом Муквеге.
Включена журналом Time до 100 найвпливовіших людей світу 2016 року. Іракський уряд, відзначивши роль Надії Мурад у донесенні до світового співтовариства інформації про загрозливе становище єзидських жінок на території, контрольованій Ісламською державою, номінував її на здобуття Нобелівської премії миру 2016 року.
Надія Мурад народилася у 1993 році у селищі Коча неподалік міста Синджар на півночі Іраку у регіоні компактного проживання єзидів. Родина займалася сільським господарством; окрім Надії, сім'я мала ще 10 дітей: 8 синів та 2 дочок. У 2003 році Надія залишилася без батька.
Освіту здобувала у місцевій школі. У дитинстві цікавилася історією та хотіла стати педагогом. Після здобуття середньої освіти планувала вступити до університету, однак, через захоплення селища бойовиками ІДІЛ року не змогла довчитися останній рік.
Після захоплення Кочо Ісламською державою у серпні 2014 року Надія стала жертвою переслідування єзидів ісламістами. Разом із групою молодих жінок, серед яких у тому числі були 3 її племінниці, була вивезена та навернена у сексуальне рабство. Утримувалася у місті Мосул, звідки здійснила невдалу спробу втечі, через що зазнала тортур. Була перепродана у рабство кілька разів. Опинившись у місті Бахдіда, у листопаді 2014 року змогла втекти від рабовласників після трьох місяців полону.
Завдяки допомозі випадкової родини Надія змогла виїхати до Кіркука до свого брата, який перебував у таборі біженців. Пізніше потрапила до табору у місті Дахук, звідки разом з 1000 іншими біженцями дісталася до Німеччини, де мешкає зараз з однією зі своїх сестер.
У 2020 році Мурад почав співпрацювати з Інститутом міжнародних кримінальних розслідувань (IICI) та Ініціативою запобігання сексуальному насильству під час конфлікту (PSVI) уряду Сполученого Королівства над створенням Кодексу Мурад.
Після смерті батька у 2003 році мешкала з матір'ю, 8 братами та 2 сестрами. Після захоплення Кочо джихадисти вбили матір, 6 її рідних та 3 двоюрідних братів за відмову прийняти іслам. Сестри також продані у рабство.
З родини Надії змогли вижити 2 її брати та 2 сестри. Брати та одна з сестер нині перебувають у таборі біженців в Іракському Курдистані, ще одна сестра — у Німеччині. Сестри Надії були викуплені родичами з рабства, крім того, одній з її племінниць також вдалося здійснити втечу від рабовласників, доля інших двох лишається невідомою.
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Надія Мурад |
{{cite web}}
: |access-date=
вимагає |url=
(довідка); Пропущений або порожній |url=
(довідка)(англ.)
Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до Курдистану. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|
|