Інші | |
---|---|
The Others | |
Жанр | драма / трилер |
Режисер | Алехандро Аменабар |
Продюсер |
Фернандо Бовайра Хосе Луіс Куерда Том Круз |
Сценарист | Алехандро Аменабар |
У головних ролях |
Ніколь Кідман Крістофер Екклестон Фіоннула Фленаґан Ерік Сайкс |
Оператор | Хавє'р Агірресаробе |
Композитор |
Алехандро Аменабар Гаррі Воррен |
Кінокомпанія |
Miramax Films Canal+ Canal+ España Cruise/Wagner Productions Dimension Films Las Producciones del Escorpion S.L. Lucky Red SOGECINE |
Дистриб'ютор | Lucky Red Distribuzioned |
Тривалість | 101 хв. |
Мова | англійська |
Країна |
США Італія Іспанія Франція |
Рік | 2001 |
Кошторис | 17 млн $ |
Касові збори | 209 900 000 $ |
IMDb | ID 0230600 |
miramax.com/movie/the-others |
«Інші» (англ. The Others) — містичний трилер Алехандро Аменабара з Ніколь Кідман в головній ролі. Лауреат восьми премій «Гоя», в тому числі в номінаціях «найкращий фільм» і «найкраща режисура». Прем'єра фільму відбулась 2 серпня 2001 року. В США фільм зібрав $96 522 687, в інших країнах $113 424 350, що загалом склало $209 947 037.
Джерсі, Нормандські острови, 1945 рік. В будинок, з якого раптово зникла вся прислуга, приїжджає нова за оголошенням. Це Берта Міллс, німа служниця Лідія і садівник Едмунд Таттл. Господиня будинку Ґрейс Стюарт відразу ж попереджає прислугу, що жодні двері в будинку не можуть бути відкриті, поки не закриті попередні. Є 15 різних ключів до всіх 50 дверей. Вона також забороняє їм торкатися піаніно, бо тиша цінується тут понад усе. Тут немає радіо і всього, що виробляє шум. Електрики також немає. Німці весь час відключали її, тому всі звикли до темряви. Господиня запалює гасову лампу і веде слуг оглядати будинок. В одній з кімнат Ґрейс будить свого сина Ніколаса і доньку Енн. Вона пояснює їх замкнений образ життя тим, що у дітей сильна алергія на світло. Вони можуть вкритися висипкою, пухирями і померти.
За сніданком Енн говорить, що мама збожеволіла. Виявляється, що прислуга вже працювала в цьому будинку багато років тому і знає його як свої п'ять пальців. Дівчинка Енн говорить, що до неї в кімнату зайшов хлопчик Віктор, коли мати прибігла на плач. Віктор, якого ніхто, крім Енн, не бачить, живе, за її словами, в цьому будинку, але він не привид і хоче піти. Сестра лякає брата і нервує матиір. В будинку відбуваються дивні речі. Чутно, як нагорі хтось пересуває щось важке, але там нікого немає. Чоловік Ґрейс ще не повернувся з війни, і від нього немає новин вже два роки. З іншого боку Енн, можливо, веде жорстоку гру. А, можливо, це містика, щось надприродне. Ґрейс, взявши рушницю, відкрила всі штори і обшукала з прислугою весь будинок, але нікого не знайшла.
Ґрейс знаходить книгу мертвих, в яку вклеєні посмертні фотографії мертвих людей, навіть групові. Так робили деякі, надіючись, що дух рідних збережеться в фотографіях. Їй самій вже чується гра на фортепіано, але як тільки вона бралась за ручку дверей, гра зупинялась. Напруга зростає…
Ґрейс підозрює, що в будинку оселилися привиди. Вона просить садівника перевірити, чи немає в саду якихось могил, але той переконує її, що все оглядав і нічого стороннього не помітив. Коли господиня пішла, містер Таттл запитує Міллс, чи не час все розповісти. Але та каже, що ще ні. Ґрейс явно не готова почути правду. «До речі», — додає вона і вказує на погано присипані листям надгробні плити.
Енн підмовляє брата на нічну вилазку. Спустившись водостічною трубою, діти вирушають в сад і бачать там всіх трьох нових слуг. Своїм виглядом вони лякають дітей, Енн хапає Ніколаса за руку і біжить з ним. Спотикається, і, падаючи, скидає листя з надгробків. На ньому стоїть ім'я Берти Міллс. Злякавшись ще більше, діти кидаються до будинку. Замкнувши двері, Ґрейс забороняє слугам заходити всередину. Перевіряючи деякі підозри, вона оглядає до кінця знайдений альбом і знаходить там посмертні фотографії всіх трьох. Тепер вона впевнена: її нові слуги дійсно жили в цьому будинку. Але вони тут і померли років п'ятдесят тому. Берта Міллс крізь вхідні двері переконує Ґрейс, що привиди жили в цьому будинку давно, і треба прийняти все як є.
Раптово Ґрейс чує, як дочка з кимось розмовляє нагорі. Піднявшись, вона бачить спіритичний сеанс незнайомих людей, що сидять за столом, сліпу стару і своїх дітей, що стоять поруч. Стара записує все, що говорять діти, питання задають всі, хто сидять за столом. Вони запитують, що трапилося з їх матір'ю, Енн відповідає, що мама збожеволіла і задушила їх подушкою, стара все записує, всі читають і запитують, чому ж вони тут, якщо вони померли. Діти з жахом кричать, що вони не померли, і Ґрейс кричить, що вони не померли; стара все записує. Ті, хто сидять за столом, роблять висновок, що в контакт вступили і діти, і сама мати. Ґрейс починає трясти стіл і рвати папери, на яких робилися записи. Люди, що сидять за столом, бачать, як трясеться стіл і рвуться в повітрі папери.
Після сеансу чоловік і жінка, що сиділи за столом, вирішують, що потрібно виїхати з цього будинку, де мати вбила своїх дітей і тепер тут живуть привиди. Адже у їхнього сина Віктора через це кошмари, а в будинку відбуваються дивні речі.
Ґрейс сидить з дітьми на підлозі і згадує, як задушила їх і застрелилася. Після самогубства почувши, як діти грають, вона вирішила, що Господь дав їй другий шанс. З'являється Берта Міллс і каже, що так було завжди, що вони всі вже померли. Але треба бути готовими усвідомити що сталося, інакше можна оніміти, як бідолаха Лідія. Міллс додає, що живі завтра з'їдуть, але приїдуть інші, і що іноді вони їх відчувають, а іноді ні. Туман навколо будинку зник. Діти стоять біля вікна і говорять, що вони більше не бояться сонця. Грейс переконано повторює, що це їхній дім.
Деякі критики відносять фільм до готичного фільму жахів, знятого в традиційному ключі фільмів про будинки з привидами. Але чіткої логіки сюжету як такої у стрічці немає. Режисер фільму Алехандро Аменабар створив оригінальну ідею про те, що не тільки живі люди бояться привидів, але й привиди бояться присутності живих людей.
В одній зі сцен фільму Ніколь Кідман наспівувала пісню 1934 року «I Only Have Eyes For You», написану Гаррі Ворреном і Елом Дубіном.
Крім цього прозвучав класичний музичний твір «Vals Opus 69 No.1 (Op. Posth.)», написаний Фредериком Шопеном у виконанні Жан-Марка Луїсада.
Музику до фільму написав режисер і сценарист картини, Алехандро Аменабар. Диск надійшов у продаж 7 серпня 2001 року і був виданий лейблом Sony. Виконавець — London Session Orchestra.
|
|