13 квітня 1204 року, після падіння Константинополя під час Четвертого хрестового походу, зібралася рада із чотирьох керівників венеційських військ і Хрестоносців які вибрали Балдуїна I, графа Фландрії та Ено, для правління завойованою територією, що стала пізніше Латинською імперією.
Роки правління | Ім'я | Портрет |
---|---|---|
1204—1205 | Балдуїн I Фландрський | |
1205—1216 | Генріх I Фландрський | |
1216—1217 | П'єр II де Куртене | |
1217—1219 | Іоланта де Куртене | |
1219—1228 | Роберт де Куртене (коронований у 1221 році) | |
1228—1261 | Балдуїн II де Куртене (у 1228—1237 регентом був Іоанн де Брієн) | |
Після захоплення Константинополя у 1261 році військами Нікейської імперії титул став номінальним | ||
1261—1273 | Балдуїн II де Куртене | |
1273—1283 | Філіпп I де Куртене | |
1283—1308 | Катерина I де Куртене
(правила у 1302 — 1308, титулом володів її чоловік — Карл де Валуа) | |
1308—1346 | Катерина II де Валуа-Куртене
(1313—1332, титулом володів її чоловік — Філіп I Тарентський) | |
1346—1364 | Роберт Тарентський | |
1364—1373 | Філіп II Тарентський | |
1373—1383 | Жак де Бо
(У 1383 році титул був відданий королю Неаполя Людовику I Анжуйському, але ніхто ним не скористався.) |
|