Музична освіта

Музи́чна осві́та — процес засвоєння знань, вмінь та навичок, необхідних для музичної діяльності, а також сукупність знань і пов'язаних з ними вмінь та навичок, отриманих у результаті навчання. Під музичною освітою нерідко розуміють і саму систему організації музичного навчання. Основний шлях одержання музичної освіти — підготовка під керівництвом педагога, найчастіше в навчальному закладі.

Важливу роль може грати й самоосвіта, а також засвоєння знань та умінь у процесі професійної музичної практики або участі в самодіяльному музикуванні. Розрізняють загальну музичну освіту, яка дає знання, уміння й навички в обсязі, потрібному для аматорської діяльності або тільки для сприйняття музики, і фахову музичну освіту, яка готує до професійної роботи (композиторської, виконавської, наукової, педагогічної).

Музична освіта у стародавню епоху

На ранніх етапах розвитку людського суспільства, коли не було особливої функції музиканта й всі члени родового колективу самі створювали примітивні музичні дійства й самі ж їх і виконували, музичним навичкам, очевидно, спеціально не навчали, і вони засвоювалися молодшими від старших.

Надалі музично-магічні функції брали на себе шамани й вожді племен, поклавши цим початок виділенню в наступні часи синкретичних мистецтв, професії, у якій музикант був одночасно танцівником, і творцем текстів.

Коли ж художня культура досягла вищого рівня, виникла необхідність у спеціальному навчанні. Про це, зокрема, свідчать факти з життя інків Північної Америки до її колонізації європейцями: у гірських жителів цих країв існувала плата за навчання новим пісням (з голосу); стародавні мешканці Мексики влаштовували музично-освітні установами — навчання пісням-танцям, а стародавні перуанці навчали співучій речитації епічних сказань. Приблизно на той час, коли в цивілізаціях стародавнього світу починає виразно розділятися ритуально-культова, двірська, воєнна і народна музика й коли формуються різні типи музикантів, що стоять на різних соціальних щаблях, відносяться перші розрізнені відомості про музичну освіту.

Найстарші з них стосуються Єгипту, де до кінця періоду Давнього царства (бл. 2500 до н. е.) придворні співачки проходили спеціальне навчання, а згодом, у період ХІІ династії Середнього царства (2000—1785), жерці, судячи зі збережених зображень, виступали в ролі вчителів, що навчали співати під акомпанемент цитри, ударів і притупування. Вважається, що Мемфіс був протягом довгого періоду осередком шкіл, у яких вивчали культову й світську музику.

У Стародавньому Китаї в 11-3 ст. до н. е. в епоху Чжоу музичною освітою займалося окреме відомство під спостереженням імператора.

Греція була однією з перших країн, де музиці надавалося велике соціально-політичне та виховне значення. Найдавніші відомості щодо музичної хлопців вільних станів стосуються островів Крит та Лесбос. На Лесобсі утворилася школа кифаредів на чолі з Терпандром, що заклала основи мистецтва професійної кіфаристики, тобто вміння речитативно вимовляти текст, співати й акомпанувати. У Спарті хоровий спів уважався необхідною складовою навчання юнаків, які періодично повинні були виступати на святах. В Афінах у процесі т.зв. мусичного виховання хлопчики навчалися серед інших предметів і музиці, причому викладання було тісно пов'язане із засвоєнням творів грецької літератури й дидактичної поезії. Помітний вплив на музичне навчання в Греції зробили музично-естетичні і педагогічні погляди Платона й Аристотеля. Платон вважав, що «мусична освіта» має буи доступною для кожного, а питання про музикальність чи немузикальність учня стояти не повинно.

Музична освіта у середньовіччі

У роки раннього й класичного середньовіччя музична культура створювалася діячами, що стояли на різних щаблях соціальної ієрархії: музикантами-теоретиками й музикантами-практиками (канторами й інструменталістами, у першу чергу органістами), пов'язаними із церквою й культовою музикою, труверами, трубадурами й мінезінгерами, двірськими музикантами, бардами-сказителями й ін. Ці різні, нерідко й антагоністичні, групи музикантів-професіоналів опановували знаннями й умінням по-різному: одні — у співацьких школах (головним чином при монастирях і кафедральних соборах), а починаючи з 13 в. й в університетах, інші — в умовах музичного цехового навчання й у практиці безпосередньої передачі традицій від майстра до учнів.

Музика вивчалася, поряд із грецькою і латинською мовами та арифметикою. Основними осередками професійної музичної освіти були монастирські, а трохи пізніше й кафедральні співацькі школи. Однією з найважливіших була «Скола канторум» при папському дворі в Римі (заснована близько 600, реорганізована в 1484), що послужила зразком для навчальних закладів аналогічного типу у містах Західної Європи. Методи навчання хорового співу спиралися на засвоєння наспівів по слуху. Вчитель користувався при цьому способами хейрономії: рух голосу нагору й униз вказувався умовними рухами руки й пальців. Засвоєнню теоретичного матеріалу сприяли рукописні посібники, зазвичай у вигляді діалогів між учителем й учнем. Як і в античності, монохорд служив для пояснення інтервалів між звуками.

Приблизно з 10 ст. монастирські школи зосереджують увагу головним чином на практиці церковного співу й втрачають інтерес до музично-теоретичної освіти. Натомість ініціатива в області розвитку музичної освіти переходить до кафедральних шкіл, а одним з провідних освітніх закладів цього типу стала школа при кафедральному соборі Нотр-Дам (Париж), що послужив прототипом майбутніх метриз.

У кінці 12 ст. у Парижі виникла «університетська корпорація» магістрів і студентів, що поклала початок Паризькому університету (заснований 1215), де на факультеті мистецтв поряд вивчалася в рамках «семи вільних мистецтв» і музика. В 12-14 століттях університети, в яких вивчалася музична наука, виникали й в інших західно-європейських містах: у Кембриджі (1129), Оксфорді (1163), Празі (1348), Кракові (1364), Відні (1365). Гейдсельберзі (1386). У деяких із них музично-теоретичні іспити були обов'язковими для здобуття ступеня бакалавра й магістра. Найвидатнішим університетським педагогом-музикантом цієї епохи був І. Муріс, вивчення праць якого ще протягом довгого часу вважалося обов'язковим в європейських університетах.

Музична освіта в епоху Відродження і Просвітництва

В епоху Ренесансу передові музичні діячі виступають проти схоластики в теорії музики й у музичному навчанні, бачать сенс занять музикою в практичному музикуванні (у створенні музики й виконавстві), роблять спроби погодити теорію й практикою в засвоєнні музичних знань і придбанні вмінь, шукають у самій музиці й у музичному навчанні можливість сполучати естетичні й етичні моменти (принцип, запозичений з античної естетики). Про цю загальну лінію музичної педагогіки свідчить і практична спрямованість ряду навчальних книг, опублікованих у кін. 15 — поч. 16 ст.

Розвитку музичної освіти сприяла й гнучкіша система нотного запису, що сформувалася в епоху Відродження, а також винайдення нотодрукування. Реформована музична писемність і друкована публікація музичних записів і книг з нотними прикладами полегшувала музичне навчання й передачу музичного досвіду з покоління в покоління. Зусилля музичної педагогіки були спрямовані на формування освіченого музиканта-практика, який з дитячих років удосконалювався в хоровому співі, грі на органі й інших музичних інструментах, у музичній теорії й мистецтві складати музику і в подальшому продовжував займатися різноманітною професійною діяльністю.

Цей розділ потребує доповнення. (червень 2020)

Музична освіта в Україні

Україна успадкувала трирівневу систему музичної освіти з часів СРСР. У 1991-2014 роках в Україні діяли 5 вищих навчальних закладів - консерваторії (з часом перейменовані в "музичні академії") у Львові (з 1858), Одесі (з 1913), Києві (з 1913), Харкові (з 1917), Донецьку (з 1991) і Дніпрі (з 2006), 33 музичні училища і більше 1000 музичних шкіл та шкіл мистецтв.

Після освітньої реформи 2014 року музичні академії отримали статус закладів вищої освіти IV рівня акредитації, Дніпропетровська консерваторія та Київське музичне училище - ІІІ рівня акредитації, інші музичні училища отримали - І-ІІ рівня акредитації й зазнали перейменувань у коледжі (Київське училище, як і Дніпропетровська консерваторія - в академію). Одночасно Україна втратила навчальні заклади на окупованих територіях, колективи яких частково були евакуйовані до Києва, а частково продовжили роботу під керівництвом окупаційних адміністрацій. Музичні ЗВО IV рівня акредитації знаходяться у сфері управління Міністерства культури (з 2020 - МКІП), натомість інші заклади - у сфері управління місцевих органів влади.

При цьому кількість студентів у музичних училищах в період з 1993 по 2013 роки зменшилась удвічі, внаслідок чого окремі музичні училища в 1997 році були об’єднані з училищами культури. Також спостерігається тенденція до зменшення музичних шкіл. Ці процеси надихають чиновників Міністерства культури до реформування галузі, що не знаходить, однак, підтримки серед викладачів мистецьких навчальних закладів

Примітки

Див. також

• Музична педагогіка
• Дослідження музичної освіти

Джерела

• Костюк О. Г. Музична освіта // УРЕ
• Музыкальное образование // Музыкальная энциклопедия :  : [рос.] / гл. ред. Ю. В. Келдыш. — М. : Советская энциклопедия : Советский композитор, 1973—1982. — (Энциклопедии. Словари. Справочники). (рос.)
• Українська музична енциклопедія : энциклопедия. Т. 3. Л-М / Голова редкол. Г.Скрипник. - К. : Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України, 2011. - 628 с..

Література

• Козир А. В. Вступ до акмеології мистецької освіти : навч.-метод. посібник. - Київ: НПУ імені М. П. Драгоманова, 2012. - 263 с.
• Методика музичного виховання : навч. посіб. / Л. М. Воєвідко. – Кам‘янець-Подільський: ФОП Сисин Я.І. : Абетка, 2 019. – 220 с. – ISBN 617-7052-85-1.
• Бондаренко Андрій. ВІКІПЕДІЯ В МУЗИЧНІЙ ОСВІТІ: ДОСВІД І ПЕРСПЕКТИВИ.
• Музична освіта в історичному вимірі / Н. Л. Регеша // Вісник КНУКіМ. Серія : Мистецтвознавство. - 2013. - Вип. 29. - С. 130-136. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vknukim_myst_2013_29_20
• Музична освіта сьогодення: від Ярослава Мудрого до Новітнього часу / Т. І. Кірєєва // Наука. Релігія. Суспільство. - 2011. - № 1. - С. 153-163. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nrs_2011_1_26
• Музична педагогіка: курс лекцій з актуальних проблем викладання музичних дисциплін у системі педагогічної освіти / Г. М. Падалка; за ред. В. Г. Бутенка. – Херсон: ХДПІ, 1995. – 104 с.
• Музично-педагогічна освіта України на межі двох тисячоліть (1991–2010 рр.). Навч. посібник / Черкасов В.Ф. – Кіровоград: ТОВ «Імекс-ЛТД», 2011. – 380 с. – ISBN 978-966-189-054-0.
• Музично-педагогічні системи та концепції ХХ століття: підручник / ; за заг. ред. канд. пед. наук, проф., Тайнель Е.З., вид. 2-ге. – Львів: ЛНУ імені Івана Франка; Харків, 2018. – 433 с.
• Назаренко М. Розвиток професійної музичної освіти в Україні (XVIII-ХІХ ст.) / М. Назаренко // Наукові записки . Сер. : Педагогічні науки. - 2012. - Вип. 107(2). - С. 28-38. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nz_p_2012_107(2)__7.
• Олексюк О. М. Музична педагогіка: навчальний посібник. - Київ: КНУКІМ, 2006. - 188 с.
• Основи загальної та музичної педагогіки: теорія та історія : Навчальний посібник / О. Михайличенко. – Суми: Козацький вал, 2009. – 208 с.
• Педагогіка мистецтва. Теорія і методика викладання мистецьких дисциплін / Г.М. Падалка. – К.: Освіта України, 2008. – 274 с.
• Ростовський О.Я. Лекції з історії західноєвропейської музичної педагогіки: Навч. посібник. – Ніжин: Вид-во НДПУ, 2003. – 193 с.
• Ростовський О. Я. Розвиток шкільної музичної освіти в Україні (ХХ – початок ХХІ ст.). Мистецька освіта в Україні: теорія і практика. - Суми: СумДПУ ім. А. Макаренка, 2010. - 255 с.
• Ростовський О.Я. Теорія і методика музичної освіти: Навч.-метод. посібник. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2011. — 640 с. — ISBN 978-966-10-1651-3 (коротко про видання )
• Становлення і розвиток музично-педагогічної освіти в Україні (1962–1991 рр.): монографія / В.Ф. Черкасов. – Кіровоград: «Імекс-ЛТД», 2008. – 376 с.
• Теорія і методика музичної освіти: навчальний посібник / В.Ф Черкасов — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2014. — 472 с. — ISBN 978-966-10-3848-5 (фрагменти для ознайомлення)
• Теорія і методика музичної освіти : / Володимир Черкасов. – Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2014. – 528 с.

Посилання

• Освіта музична // Українська музична енциклопедія. Т. 4:  / Гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : ІМФЕ НАНУ, 2016. — С. 511-529.