13,000 вбитих ~23,000 померлих від хвороб 35,000 поранених 7,000-22,000 полонених*
19,362 вбитих 18,095 зникли безвісти 48,880 поранених 4,878 померлих по за полем брані 10,000 ув'язнених ~7,000 1,100+ вбитих 3,000+ полонених
Notes
↑ Kuva-yi Milliye came under command of the GNA after 4 September 1920.
↑ The United Kingdom occupied Constantinople but did not engage the Turkish Army directly. However British troops engaged Turkish irregular forces. Moreover British troops occupied some towns in Turkey.
↑ Italy occupied Constantinople and a part of southwestern Anatolia but never engaged the Turkish Army directly. During its occupation Italian troops protected Turkish civilians, who were living in the areas occupied by the Italian army, from Greek troops and accepted Turkish refugees who had to flee from the regions invaded by the Greek army. In July 1921 Italy began to withdraw its troops from southwestern Anatolia.
↑ The Ottoman controlled Caliphate Army engaged the Turkish revolutionaries during the Battle of İzmit and the Ottoman government in Constantinople supported other revolts (e.g. Anzavur).
↑ The United States offered Naval Support to the allies and took part in the bombardments of Samsun and Trabzon.
↑ *According to the Greek Red Cross from January 4, 1923, 510 officers, 6,012 soldiers and 309 civilians were taken prisoner by the Greek army. The Greek army declared 520 officers, 6,002 soldiers and 2,661 civilians taken as prisoner for the same month. In 1923, during the prisoner exchange there were 329 officers, 6,002 soldiers and 15,740 (according to Greece 11,042) civilian prisoners.
Туре́цька війна́ за незале́жність (тур.İstiklâl Harbi буквально означає «Війна за незалежність», або тур.Kurtuluş Savaşı буквально означає «визвольна війна»; 19 травня 1919 — 24 липня 1923) — війна яка велася турецькими націоналістами проти Антанти, після поділу країни внаслідок поразки Османської імперії в Першій світовій війні.
30 жовтня 1918, було підписано Мудросське перемир'я між Османською імперією і Антантою, в результаті чого бойові дії на Близькосхідному театрі воєнних дій Першої світової війни були припинені. Договір надав союзникам права окупувати форти, контролюючи протоки Дарданелли і Босфор, і право окуповувати «у разі заворушень» будь-яку територію в разі загрози безпеціСомерсет Артур Галтхорпп — підписант Мудросського перемир'я з боку Британії заявив: «Антанта не мала наміру демонтувати уряд Османської імперії або окуповувати Константинополь». Тим не менш, демонтаж Османського уряду і розкраювання Османської імперії Антанта розглядала з початку війни.
13 листопада 1918, французькі війська висадилися у Константинополі, з цього дня розпочалась окупація Константинополя, наступного дня висадилися вояки Великої Британії, Італії і Греції. 14 листопада, об'єднані франко-грецькі війська зайняли місто Узункепрю в Східній Фракії, а також залізницю до залізничної станції Хадімкей поруч з Чаталджа на околиці Константинополя. 1 грудня, британські війська, дислоковані в Сирії окуповали Кіліс. Починаючи з грудня, французькі війська почали послідовно захоплювати османські міста Антак'я, Мерсін, Тарсус, Джейхан, Адана, Османіє й Іслахіє.
19 січня 1919, відкрилась Паризька мирна конференція, зустріч країн союзників, які встановлювали мирні умови для переможених Центральних держав, у тому числі для Османської імперії Як спеціальний орган Паризької конференції, було створено «Міжсоюзницьку Комісію по мандатам в Туреччині» яка намагалась втілити в життя таємні договори підписані у 1915-17. Серед цілей було створення нової Грецької імперії заснованої на Великій ідеї. Це було обіцяно прем'єр-міністром Великої Британії Девід Ллойд-Джордж Греції. Італія прагнула отримати контроль над південною частиною Анатолії відповідно до Угод Санкт-Жан-де-Мор'єн . Франція зажадала, здійснювати контроль над Хатай, Лівані та Сирії, а також над частиною південно-східної Анатолії згідно з угодою Сайкса-Піко. Франція підписала вірмено-французьку угоду і обіцяла сприяти створенню Вірменської держави в Середземноморському регіоні в обмін на створення Французького Вірменського легіону
Між тим, союзні країни продовжували захоплювати терени Османської імперії. Британські сили, розташовані в Сирії окупували Мараш, Урфа і Биреджик, в той час як французькі канонерські човни висадили десант у чорноморських портах Зонгулдак і Караденіз Ереглі провідних центрах видобутку вугілля. На Паризькій мирній конференції, конкурували територіальні претензії на Західну Анатолію грецької та італійської делегації. У відповідь на підняття грецького військово-морського прапора у Смірні, італійська делегація залишила конференцію. 30 квітня, Італія відреагувала на можливість грецької окупації Західної Анатолії, відрядженням військового флоту до Смірни як демонстрацією сили проти грецьких зазіхань. Велика кількість італійських військ висадилися в Анталії. За відсутності італійської делегації на переговорах в Паризькій конференції, Великій Британії вдалося схилити Францію і США на користь претензій Греції і в кінцевому рахунку конференція уповноважила висадку грецьких військ на території Анатолії.
Грецька кампанія у Західній Анатолії почалася 15 травня1919 року висадкою грецьких військ у Смірні. Грецькі війська також окупували передмістя Смірни, на півдні на 100 км до міста Сьоке на Карабурунському півострові розташованому в ключовому місці, домінуючому над родючою долиною річки Мендерес долині і до Менемен і Торбалі, на північ і північний схід від Смірни.
Керівним класом революції була анатолійська буржуазія (переважно торгова), зацікавлена у збереженні територіальної цілісності країни і створенні незалежної турецької національної держави. Значну роль зіграли патріотичні кола дрібної буржуазії, інтелігенції, в особливості офіцерство, з-посеред якого висунувся лідер революції Мустафа Кемаль Ататюрк.
У вересні 1919 р. Сивасський конгрес буржуазних організацій (так званих, Товариств захисту прав) обрав керівний центр революції — Представницький комітет на чолі з Кемалем. Зробивши в кінці 1919 р. своєю резиденцією Анкару, цей комітет став фактично виконувати функції тимчасового уряду Туреччини. Після розгону у березні 1920 р. окупантами парламенту в Стамбулі, скликаного в січні 1920 р. на вимогу кемалістів, прийняв 28 січня декларацію незалежності «Національну обітницю».
Представницький комітет скликав 23 квітня1920 р. в Анкарі Великі національні збори Туреччини (ВНЗТ), проголосив себе єдиною законною владою в країні. Султанський уряд у Стамбулі до того часу значною мірою втратив свій вплив. Його спроби придушити національно-визвольний рух своїми силами зазнали невдачі. З середини 1920 р. великі держави розгорнули за допомогою грецької армії відкриту збройну інтервенцію проти уряду в Анкарі. Разом з тим вони почали чинити тиск на султанський уряд, домігшись від нього підписання кабального Севрського мирного договору 1920.
Створена замість ліквідованих партизанських загонів регулярна армія ВНЗТ на початку 1921 р. затримала просування іноземних військ, а потім завдала їм ряд поразок і до осені 1922 р. повністю звільнила територію Туреччини від іноземних окупантів.
Підсумки
На Лозаннській конференції 1922—1923 великі держави змушені були остаточно відмовитися від Севрського договору і визнати незалежність Туреччини. У ході революції і подальших перетворень (ліквідація султанату — у 1922 р., проголошення республіки — у 1923, ліквідація Халіфату — у 1924 та ін.) Туреччина перетворилася на світську буржуазну республіку.
Примітки
↑Chester Neal Tate, Governments of the World: a Global Guide to Citizens' Rights and Responsibilities, Macmillan Reference USA/Thomson Gale, 2006, p. 205.
↑The Place of the Turkish Independence War in the American Press (1918—1923), Bülent Bilmez: «…the occupation of western Turkey by the Greek armies under the control of the Allied Powers, the discord among them was evident and publicly known. As the Italians were against this occupation from the beginning, and started „secretly“ helping the Kemalists, this conflict among the Allied Powers, and the Italian support for the Kemalists were reported regularly by the American press.» («…Batı Türkiye'nin İtilaf Devletleri'nin kontrolündeki Yunan ordularınca işgal edilmesi(nin yarattığı) ihtilaf aşikardı ve herkesçe biliniyordu. İtalyanlar bu işgale başından beri karşı çıktıklarında ve Kemalistlere „gizlice“ yardım etmeye başladıklarında, İtilaf Devletleri arasındaki bu çatışma ve İtalyanların Kemalistlere verdiği destek, Amerikan basını tarafından düzenli olarak rapor edildi.»)
↑Western Society for French History. Meeting, Proceedings of the … Annual Meeting of the Western Society for French History (Volume 24), New Mexico State University Press, 1996, p. 206.
↑Briton Cooper Busch: Mudros to Lausanne: Britain's Frontier in West Asia, 1918—1923, SUNY Press, 1976, ISBN 0-87395-265-0, p. 216.
↑Jack Sweetman: American Naval History: An Illustrated Chronology of the U.S. Navy and Marine Corps, Volume 3, 1775-Present, Naval Institute Press, 2002, ISBN 1557508674, p. 132.
↑Henry Putney Beers; Robert Greenhalgh Albion; E. J. Leahy; R. H. Bahmer: U.S. Naval Detachment in Turkish Waters, 1919-1924, Office of Records Administration, Administrative Office, Navy Department, 1943.
↑Hulki Cevizoğlu, 1919'un Şifresi (Gizli ABD İşgalinin Belge ve Fotoğrafları), Ceviz Kabuğu Yayınları, 2007, ISBN 9756613238, pp. 64-65
↑Ergün Aybars, Türkiye Cumhuriyeti tarihi I, Ege Üniversitesi Basımevi, 1984, pg 319—334 (тур.)
↑Turkish General Staff, Türk İstiklal Harbinde Batı Cephesi, Edition II, Part 2, Ankara 1999, p. 225
↑Klaus Kreiser, Christoph K. Neumann: Kleine Geschichte der Türkei, Publishing house Reclam, 2003, ISBN 3-15-010540-4, p. 403. (нім.); (translated from reference: In late August 1922 the Turkish Army numbered 297,794 soldiers and 14,345 officers (=312,139 men))
↑Arnold J. Toynbee/Kenneth P Kirkwood, Turkey, Benn 1926, p. 92
↑History of the Campaign of Minor Asia, General Staff of Army, Directorate of Army History, Athens, 1967, p. 140: on June 11 (OC) 6,159 officers, 193,994 soldiers (=200,153 men)
↑Nur Bilge Criss, Istanbul under Allied Occupation 1918—1923, p. 1
↑Paul C. Helmreich, From Paris to Sèvres: The Partition of the Ottoman Empire at the Peace Conference of 1919—1920, Ohio Univiversity Press, 1974 ISBN 0-8142-0170-9
↑Kaufman, Will; Macpherson, Heidi Slettedahl (2007). Britain and the Americas: Culture, Politics, and History. ABC-CLIO. с. 696. ISBN1-85109-431-8.
↑The activities of commission is reported in Henry Churchill King, Charles Richard Crane (King-Crane Commission), «Report of American Section of Inter-allied Commission of Mandates in Turkey» published by American Section in 1919.
↑Erickson, Ordered To Die", chap. 8, extended story at the Cost section.